Ціна енергетичної страховки: у що Україні обходиться імпорт електроенергії з Європи<p>Збільшення імпорту електроенергії з ЄС не гарантує подолання наслідків блекаутів через обмежені обсяги та високу вартість. Експерт
Юрій Корольчук пояснює, що максимальний обсяг імпорту становить 2,45 ГВт, причому основні обсяги припадають на нічні години, коли
ціна нижча.</p>
Збільшення обсягів імпорту електроенергії може не допомогти Україні подолати наслідки блекаутів, спровоковані ракетно-дроновими атаками зс рф січні 2026 року. Таке рішення, на перший погляд, може здатися дієвим шляхом виводу енергетичної системи з кризи, але на практиці має багато нюансів та “підводних каменів”.
Чому не варто покладатися виключно на цей пункт “енергетичного плану” нового очільника профільного міністерства Дениса Шмигаля, у коментарі УНН пояснив співзасновник Інституту енергетичних стратегій, експерт Юрій Корольчук.
Збільшення імпорту електроенергії з ЄС знову подають як технічне рішення для проходження дефіциту. Але в реальності це завжди про гроші, перерозподіл ризиків і політичну відповідальність.
Юрій Корольчук пояснює: наразі Україна “впирається” не лише у ціну електроенергії, а й у фізичну “стелю”. Максимально можливий обсяг імпорту оцінюють приблизно у 2,45 ГВт. Однак основні обсяги йдуть у нічні години, коли ціна на європейських ринках нижча, і коли технічно простіше “підхопити” систему. Вдень імпорт традиційно менший через дорожчу ціну: за оцінками, у денний період це може бути близько 30% від нічних обсягів.
Для ілюстрації своєї думки експерт наводить конкретний приклад:
Є потужність, яка ми можемо максимум імпортувати. Але вночі ми вибираємо до тисячі мгВт з боку Словаччини, наприклад. Тобто, 30 мільйонів кВт на добу. Удень, як навіть офіційно казали, (йдеться про, — ред.) приблизно 30 відсотків, тобто, 10 мільйонів кВт беремо
– каже Юрій Корольчук.
Ще один важливий нюанс, який потрібно враховувати, це розуміння того, що питання як імпорт вдарить по бюджету впирається в те, що держава публічно не розкриває повну ціну таких закупівель і деталі контрактів. Формально він може проходити різними каналами: комерційні закупівлі, аварійна допомога тощо. Але без прозорих даних суспільство й ринок бачать наслідки постфактум, коли вони вже “зашиті” у фінрезультатах компаній, компенсаціях, боргах або тарифних рішеннях.
Нам поки що ніхто не відкриває, скільки ми платимо за це все. Мається на увазі не населення, а держава. Бо приватний бізнес небагато закуповує, насправді
– акцентує експерт.
До того ж формула “дешева електроенергія з Європи” не працює як універсальна, хоча в Уряді часто акцентують саме на цьому. Так, імпортоване з країн Євросоюзу світло може бути економічно вигідним. Але тільки в конкретні години й у конкретних країнах.
(Нам, — ред.) часто ставлять у приклад Францію. Мовляв, там вона (електроенергія, — ред.) недорога. Однак, скажімо так, не дуже показово. Там справді бувають періоди відносно низьких цін завдяки атомній генерації, але імпорт України не прив’язаний до того, щоб стабільно купувати саме в ці години
– пояснює Юрій Корольчук.
Експерт у галузі енергетики додає, що орієнтир середньої ціни імпорту, який обговорюється, це приблизно 160 – 170 євро за МВт·год. І саме середня ціна включає й комерційні закупівлі, й аварійну допомогу, за яку також платять, і закупівлі в різні періоди. Тобто це не гарантовано дешевше, ніж внутрішні довгострокові контракти в Україні.
Враховувати потрібно також той фактор, що основним покупцем великих обсягів імпортної електроенергії є не населення і навіть не приватний бізнес. Приватний сектор купує, але зазвичай в межах своєї економіки: якщо імпортує, то часто перепродає на ринку, а кінцевий споживач усе одно платить ринкову ціну. Основний тягар або основний інструмент державної політики тут, як правило, держкомпанії.
Зважаючи на те, що “Укрзалізниці”, “Нафтогазу”, “Укроборонпрому” доручили терміново забезпечити закупівлю імпортованої електроенергії в обсягах не менше 50% від їхнього власного споживання, то перехід на імпорт означає дві речі:
- вони фактично відмовляються від частини внутрішніх контрактів або зменшують їх обсяг;
- вони купують дорожче, якщо імпортна ціна у відповідні години перевищує їхню середню внутрішню ціну закупівлі.
Поки, за словами експерта, сценарій “катастрофічних збитків” виглядає менш імовірним з двох причин.
Перша: обсяг імпорту обмежений. Навіть якщо захотіти наростити, фізично система вже близька до максимуму перетину. Тобто різкого стрибка саме коштом імпорту не вийде.
Друга: імпорт не рівномірний. Найбільші обсяги припадають на ніч, де ціна зазвичай нижча. На довгих контрактах (якщо їх укладати) в окремі періоди ціну теоретично можна заземлювати значно нижче: умовно взимку це може бути близько 110 євро за МВт·год, а влітку й 70 – 90 євро за МВт·год. Але це реально зробити лише тоді, коли є доступ до таких продуктів, правильна структура контрактів, і коли ринок дає такі умови. Закупівлі з біржі “в моменті”, особливо в стресові періоди, зазвичай дорожчі.
Саме тому збільшення імпорту електроенергії з ЄС — не автоматична економія для країни. Це інструмент стабілізації системи з високою ціною в години дефіциту і з обмеженими можливостями нарощування. Прямий ефект на бюджет може бути неочевидним через непрозорість закупівель, але фінансовий тягар, швидше за все, частково ляже на держкомпанії як великих споживачів. Потужні збитки можливі, але масштаб обмежений фізичною “стелею” імпорту та структурою споживання.
Источник: УНН
